+38 (04744) 3-22-13
Меню
Остання редакція: 27 жовтня 2017

Оптимальний коефіцієнт кущення пшениці озимої

 

Для формування оптимальної густоти продуктивних стебел важливо реалізувати здатність озимої пшениці до кущіння. Кількість стебел на одну рослину може коливатись у значних межах. При загальноприйнятій технології вирощування озимої пшениці воно становить 1–3 і тільки на зріджених посівах може зростати до 10 і більше. Проте потенційні можливості утворення бокових пагонів надзвичайно високі. Продуктивна кущистість при створенні відповідних умов життєдіяльності може досягати 100 і більше колосів. Кущі пшениці з площею живлення 30х70 см давали до 100 стебел з урожайністю 100–120 г. 

У штучних умовах вдавалось виростити рослини, що мали 300 і більше стебел. У спеціальному досліді, де температура постійно підтримувалась у межах 18–20°С, сорт Одеська 3 дав 334 пагони. В музеї Вищого сільськогосподарського інституту в Перуджі (Iталія) зберігається кущ озимої пшениці з 342 колосами, які виросли з одного зерна на дослідному полі цього інституту. Порівнюючи максимальні значення коефіцієнта кущіння рослин озимої пшениці з тими, що існують зараз, бачимо, що процесу кущіння не приділяється належна увага. Більшість використовуваних технологій зводять можливості рослин кущитись до мінімуму, а основою окремих із них і є одностебловий тип рослини без бокових пагонів. Рекомендації вчених щодо оптимального значення коефіцієнта кущіння дуже різноманітні. 

Прийняті зараз норми висіву та способи сівби озимої пшениці забезпечують продуктивну кущистість у середньому 1,5 колоса на рослину. Для отримання 90–110 ц/га зерна важливо мати синхронний розвиток пагонів кущіння. Оптимальний коефіцієнт продуктивного кущіння для сучасних сортів озимої пшениці має становити 2–3. За даними Миронівського інституту пшениці ім. В. М. Ремесла, при урожайності 90–100 ц/га зменшується кількість рослин із одним і трьома стеблами і практично весь ценоз представлений двостебловими рослинами. У посівах з однаково розвинутими сильними рослинами зменшується внутрішньовидова конкуренція, випадання слабших рослин мінімальне.

Озима пшениця може мати два періоди кущіння – осінній і весняний, залежно від строків сівби та інших чинників. Якщо строки сівби пізні й бокові пагони восени не утворилися, то кущіння відбувається тільки навесні впродовж 30–40 днів. Коефіцієнт кущіння в цьому випадку зменшується. Iснують два протилежних погляди на здатність озимої пшениці кущитись і значення цього явища для урожаю. Частина дослідників вважає кущіння вагомим резервом росту врожаю. Iнші стверджують, що збільшення кількості пагонів веде до зменшення врожаю зерна з одиниці площі, тобто заперечують доцільність кущіння. 

На їхню думку, для озимої пшениці властива асинхронність у розвитку пагонів, що призводить до їх редукції на пізніших фазах росту. Ті пагони кущіння, що збереглися до збирання, менш продуктивні порівняно з головним. Крім того, вторинні стебла, які не дають зерна, непродуктивно використовують вологу, світло та поживні речовини.

Другорядна роль кущіння у формуванні врожаю дала змогу М. С. Савицькому, C. M. Donald та ін. дійти висновку про доцільність виведення сортів із невисоким коефіцієнтом кущіння, швидко ростучим першим (головним) стеблом і ранньою редукцією бокових пагонів, тобто переважно одностеблових. Для досягнення однорідності продуктивного стеблостою, в якому не буде конкуренції між сильнорозкущеними багатостебловими і слаборозвинутими одностебловими рослинами, на їхню думку, необхідно застосовувати певні агротехнічні заходи, зокрема, підвищувати норму висіву.

 Але якщо підійти до цієї проблеми з іншого боку, то виявимо, що за великих норм висіву з’являється найбільша можливість вплинути тільки на такий показник структури врожаю, як густота продуктивного стеблостою. Потенціал урожайності озимої пшениці визначається тільки густотою колосів. Майже неможливо в таких загущених агроценозах підвищити коефіцієнт кущіння. Проблематичним видається збільшення елементів продуктивності колоса, особливо кількості зерен у колосі і його маси. Тут суттєво обмежуються можливості маневру та управління структурою врожаю.

Тому більшість спеціалістів відхиляють концепцію одностеблової рослини. Iз насінини повинен формуватися кущ, що складається із головного і двох­трьох бокових стебел із добре розвиненою вторинною кореневою системою. За такого розвитку кущ дає кілька продуктивних стебел, які розвиваються майже одночасно. Це найбільш здоровий і потужний тип куща, стійкий до вилягання, хвороб тощо. Важливо не допустити утворення стебел другого і наступних порядків.

За даними С. Т. Різничука, перші п’ять пагонів – головний, колеоптильний і три із бруньок перших трьох справжніх листків – утворюють колосся, яке за продуктивністю мало поступається головному колосу. Продуктивність колосся інших пагонів нижча. Подібні результати А. I. Носатовський аргументує даними про структуру врожаю. При великій площі живлення перших 4–5 пагонів кущіння майже не відрізняються ні за розміром соломи, ні за розміром колоса, кількістю колосків і зерен у колосі.

У багатьох експериментальних даних доведено цінність не тільки бокових продуктивних пагонів. Так, С. А. Муравйов, В. А. Кумаков, J.F.Shananan та інші дослідники вважають, що бокові пагони, які навіть не утворюють зерна і є тимчасовими конкурентами у боротьбі за поживні речовини, світло та вологу, позитивно впливають на врожайність. Бокові пагони формують додаткову кореневу систему, яка після їх відмирання працює на рослину. Завдяки пагонам зростає асиміляційний апарат, який нагромаджує більше пластичних речовин, що пізніше переміщуються у колосоносні стебла і підвищують їхню продуктивність­. Так, за даними А. О. Крустинь, за наявності в одноколосової рослини одного безколосого пагона продуктивність зростає у два рази, а при трьох­-п’яти непродуктивних стеблах – у три і більше разів.

Додаткові продуктивні стебла підвищують урожайність на 30–50%. На зріджених посівах частка бокових пагонів становить до 60–70% урожаю зерна. Багатостеблові рослини мають краще розвинену надземну масу і кореневу систему, більш стійкі до несприятливих умов росту і здатні формувати вищу продуктивність порівняно зі слаборозвиненими одностебловими рослинами. Скидання окремих пагонів під час виходу в трубку у сильнорозкущених рослин нерівноцінне відмиранню цілої слаборозкущеної рослини при високій густоті стояння. Тому такі вчені, як В. М. Ремесло, В. Ф. Сайко, I. В. Фолтін, Ф. М. Куперман, А. О. Крустинь та інші вважають, що кущистість позитивно впливає на врожайність озимої пшениці.

Розходження думок щодо значення кущіння значною мірою базується на відмінностях методичного характеру. Роль кущіння не могли правильно пояснити в тих працях, де маса головного стебла бралась за 100%, а маса наступних стебел вираховувалась у відсотках зниження до головного стебла. Потрібно обов’язково враховувати показники індивідуальної продуктивності рослини, масу зерна з головного колоса і середню продуктивність колоса, які підвищуються зі зростанням кущистості. В багатьох дослідженнях у багатоколосих рослин середня маса зерна головного і бокових пагонів значно переважала масу зерна в колосах одностеблових рослин.

Так, за даними С. А. Муравйова, маса зерна головного колоса в одностеблової рослини становила 1,33 г, а в чотиристеблової зросла до 2,45 г. Бокові пагони мали масу зерна 1,78 г, але це більше, ніж маса головного стебла одностеблової рослини. Foltyn J. також зазначає, що чим більше колосів на рослині, тим вища маса зерна у головного колоса.

У дослідженнях Г. Р. Пикуша, Л. Ф. Демишева маса зерна з однієї рослини на фоні N90P60K60 у двостеблових рослин порівняно з одностебловими зростає на 84,8%; у тристеблових відповідно на 158%; чотиристеблових – на 209%; п’ятистеблових – на 169% і шестистеблових – на 177%. Технології з високими нормами висіву, навіть якщо й забезпечують запланований урожай, потребують більших матеріальних затрат. Зростає норма висіву, а отже, й вартість насіння. Зростає потреба у засобах захисту рослин. Виникають проблеми економічного та екологічного характеру. Тому в науковій літературі дедалі частіше ведеться мова про помилковість такого напрямку в технологіях.

Опубліковано в журналі “Агроном”, 2016.